Нескінченні тривоги і підземна школа. Чим живе Харків

У Харкові, місті на сході України, триває пошук та ідентифікація тіл загиблих від авіабомб, скинутих Росією на будівельний гіпермаркет. Загалом, відомо про 16 загиблих, 44 поранених і 7 осіб, що зникли безвісти. Стаття розповідає про життя людей у Харкові в умовах повномасштабного вторгнення Росії. Вона зосереджується на одній із закладів освіти – підземній школі, де діти навчаються під час постійних обстрілів. Школа розташована на глибині шести метрів і приймає майже 900 учнів. Вона стала одним із символів стійкості і волі мешканців Харкова. Стаття також залучає свідчення дітей, які розповідають про свої враження від війни і сум за втраченим навчанням в живу школу. Вона також показує розповіді батьків, які виявляють занепокоєння за майбутнє своїх дітей і розглядають можливість евакуації з Харкова. Однак, багато мешканців Харкова вирішили залишитись, незважаючи на небезпеку, і довіряють своєму місту, яке показало свою силу і стійкість під час війни.

У Харкові тривають пошуки та ідентифікація тіл загиблих від двох керованих авіабомб, скинутих РФ на будівельний гіпермаркет у минулу суботу, 25 травня. Наразі відомо про 16 загиблих, 44 поранених і сімох зниклих безвісти.

Кореспондентка DW працювала у Харкові тиждень тому. Тоді там тривала одна з найдовших повітряних тривог – понад 16 годин. Вночі було неможливо виспатись – місто атакували ракети і ударні дрони. Але на ранок 9-річний Сашко прокинувся без будильника. Зробив зачіску, поснідав і пішов до школи. Вперше за понад два роки, відколи триває повномасштабне російське вторгнення.

Навчання на глибині шести метрів

“Справжній дзвоник! – вигукує вчителька Наталя Швець, звертаючись до третьокласників, коли вони всідаються за парти. – Я вас всіх вітаю у підземній школі!”.

У класі 11 дітей, усі вбрані у вишиванки. Ще дев’ятеро підключились онлайн з-за кордону. Наталя радіє цій зустрічі не менше за дітей. Востаннє вона бачила їх вживу 23 лютого 2022 року. “А вже зранку ми чули вибухи, – згадує вчителька. – Хтось намагався бігти від війни. А хтось ще думав, що ми будемо працювати – один у одного питав, що робити з уроками”.