Київський планетарій навіть у воєнний час працює 7 днів на тиждень. “Телеграф” дізнався, що тут можна подивитися, послухати, та на яку аудиторію розраховані проєкти головного українського “космічного театру”
“Всі живі, всі повернулися до Києва, всі працюють”
Зручне крісло, купол над головою та занурення на всі 360° у космічні спецефекти – метеоритний дощ, полярне сяйво, зоряне небо, сонячне затемнення, парад планет. Все це в планетарії прямо над твоєю головою, а через купольну форму екрану здається — з усіх боків. Для дітей — маса нової інформації про Сонячну систему, роботу космічної станції і чому, наприклад, космонавт не може мати зайву вагу. Для дорослих – можливість на якийсь час відключитися від тривожних новин.
До війни в Україні було близько десятка планетаріїв — у Вінниці, Харкові, Запоріжжі, Херсоні, Одесі, Дніпрі, Черкасах… Війна “зламала” роботу харківського — співробітники роз’їхалися, наразі його будівля порожня. Не працює планетарій у Херсоні. Столичному пощастило більше, каже заступник директора Київського планетарію Оксана Чорноусова. Усі люди живі, всі повернулися до Києва, всі працюють. Кістяк колективу невеликий для такої махини – 15-20 осіб.
“Ефект занурення залежить від розміру купола”
Наразі основні програми планетарію – це науково-популярні повнокупольні фільми у форматі 360°. Ти сидиш, а над твоєю головою відбувається, наприклад, народження Всесвіту.
Програми, в яких зазвичай по два невеликі фільми, йдуть практично без зупинки: щогодини з 11:00 до 21:00 по буднях, у вихідні починаються на годину раніше — з 10:00 і йдуть до тієї ж 21:00. О 19:30 вечорами відбуваються концерти живої музики на тлі космічних краєвидів.
Наш планетарій – другий за розміром у Європі. Діаметр купола Київського планетарію – 23 метри, кількість місць – 296. Для порівняння: найбільший планетарій у світі Nagoya City Science Museum знаходиться у Японії.Він розрахований на 350 місць, а діаметр його купола становить 35 метрів.
Перший за розміром у Європі планетарій має діаметр купола 25 метрів, різниця з Київським — лише 2 метри. Потужність ефекту присутності, пояснюють у Київському планетарії, залежить від розміру купола. Чим більша його площа, тим сильніше ти поринаєш у проєкцію.
Прогулянки зоряним небом, фільм про рибок і найкумедніше питання лектору
Це перша війна в історії Київського планетарію. Вперше планетарій у Києві було засновано у 1952 році видатним вченим Сергієм Костянтиновичем Всехсвятським. За роки роботи планетарій переїжджав, обладнувався технікою, розвивався. Після вторгнення 24 лютого планетарій не працював, але в травні 2022 року почав потихеньку повертатися до звичайного життя.
Зараз, наприклад, тут можна не лише переглянути повнокупольні фільми, а й потрапити на лекцію дипломованого астрофізика.
— У мене профільний диплом, — каже заступник директора Київського планетарію Оксана Чорноусова. — Раніше у нас працювало три астрономи, зараз поки що — я одна, оскільки і карантин, і війна внесли корективи у нашу роботу. Але у нас відкрито три вакансії, ми займаємося пошуком лекторів, і, як і раніше, проводимо лекції для 11 класів у рамках шкільної програми з астрономії.
— Ви проводите лекції і для відвідувачів, зокрема дорослих. Вони про що?
— Прогулянки зоряним небом. Це лекція для широкого загалу. Ми розглядаємо, які сузір’я видно на небі в цю пору року, говоримо про легенди, які з ними пов’язані, тощо.
— Які найцікавіші запитання ставлять?
— Часто запитують, вказуючи на апарат планетарій, що знаходиться в центрі зали під куполом, чи це не телескоп. Не розуміють, що це закрите приміщення, в якому навряд чи було б встановлено телескоп, призначений для спостережень за нічним небом.
— Як війна змінила роботу планетарію?
— Будівля, дякувати Богові, вціліла. Люди — теж. Потік відвідувачів суттєво знизився, їх 80 відсотків від карантинного потоку. Про часи до карантину я взагалі мовчу — зали були забиті школярами та молоддю. Але ми раді, що люди потихеньку, потихеньку повертаються.
— У вас є велика програма показу фільмів. Скільки триває у середньому сеанс?
– 45 хвилин. Зручний для сприйняття інформації формат — як у школі.
— Хто створює для вас фільми?
— До війни це були дві українські студії, одна з яких і зараз працює в Україні, друга — переїхала до Берліна. Ми показуємо, наприклад, “Вояджер: Подорож у нескінченність” та “Подорож Сонячною системою” українського виробництва. Українські компанії роблять продукт українською та англійською мовами, їхні фільми показують не лише у нас, а й у всьому світі. Але, звісно ж, у нас є й закордонні. Наприклад, німецький фільм про рибок “Калуокахіна. Зачарований риф”.
— Фільмів у вашій “бібліотеці” багато?
— Загалом для дорослих та дітей зараз їх демонструється понад 20.
— До речі, а як до планетарію потрапив фільм про рибок?
— Вони виринають на поверхню і дивляться на зоряне небо, вивчають сузір’я. Крім того, це спільна важлива тема — екологія, потрібно берегти природу, не забруднювати океани. Про це там також йдеться.
Один з хітів планетарію — “Вояджер: Подорож у нескінченність”
Автори фільму “Вояджер: Подорож у нескінченність” — українці, київська студія повнокупольних фільмів UMA Vision, розповіли у планетарії. У “багажнику” студії — 10 академічних “лекцій” для планетаріїв та 2 фільми. “Вояджер” — найтитулованіший продукт. Його, за словами режисера студії Юрія Гапона, показують у 50 планетаріях світу.
“Майже всі продюсери повнокупольних фільмів в Україні роблять їх власним коштом і умовно для себе, бо самим цікаво, — розповідає Юрій Гапон. – Як правило, у планетаріїв в інших країнах є свої студії, які фінансуються за рахунок планетаріїв та місцевих бюджетів. І, відповідно, створюють фільми у кооперації із планетаріями.
Щодо нашого проєкту, то я з дитинства цікавився Всесвітом, багато чув про місію “Вояджер”. Вона унікальна, найдовша в історії освоєння Всесвіту — апарати “Вояджер-1” та “Вояджер-2″, запущені 1977 року, функціонують і сьогодні”.
Ці 2 технічні апарати були призначені для дослідження найвіддаленіших планет Сонячної системи: Юпітера, Сатурна, Урана, Нептуна та їх супутників. “Вояджери” зробили понад 33 000 знімків Юпітера та його основних супутників, коли знаходились поблизу них. І астрономи з’ясували, що Велика червона пляма на Юпітері насправді є гігантським вихором-антициклоном. Біля Урану “Вояджери” виявили 11 раніше невідомих супутників. “Вояджер-1” і “Вояджер-2” побачили майже всі планети Сонячної системи і залишили її, вийшовши в міжзоряний простір.
— На сьогодні вони є найвіддаленішими штучними об’єктами, створеними людством, — продовжує Юрій Гапон. — Вони знаходяться так далеко від Землі і все ще продовжують надсилати корисні дані, ними ще можна керувати. Звичайно, частина обладнання вже відключена, тому що генератори станцій не виробляють стільки енергії, щоби все підтримувати. Мені, як режисерові, було дуже цікаво зробити фільм на цю тему. Тим більше, тоді місії виповнювалося 45 років.
Наука
- Дата публікації